Іван Васильович Сова

Сова Іван Васильович народився 19 січня 1976 року в селі Бригадирівка.  У сім’ї  Сови Василя  Григоровича та Сови Ольги  Григорівни  він був другою дитиною – брат Олександр старший на два роки. Мама на цей час працювала в дитячому садочку майстром по пранню білизни, тато –диспечером у  колгоспі «Маяк» . Батьки збудували будинок і переїхали жити в село Зарічне у 1980 році. Іван ходив у Зарічненський садочок, а в 1983 році пішов у перший клас Козинської середньої школи.  Мав нахили до гуманітарних наук. Як і всі хлопці, любив фізкультуру, а ще музику.   Любов до музики йому передалася від його дідуся  Михалуся Григорія , він грав на гармошці на танцях, по весіллях.    У  четвертому класі Іван сам виявив бажання навчатися у Козинській музичній школі і записався в  клас акордеона ( викладач  Боженко В.Я.). Брав участь у всіх заходах, які проводилися у музичній школі, грав у ансамблі, співав у хорі. Був дуже старанним і відповідальним. Неодноразово нагороджувався грамотами «За відмінні успіхи та зразкову поведінку» . Під час навчання у школі дружив із Джулінським І. , Рослюком С,  Бублеєм Є., Павловим М., Топоровським О. Був спокійний і врівноважений. Після здобуття неповної середньої освіти  з 1991 року по 1995 рік продовжував своє навчання у Рівненському музичному училищі.  По закінченню музучилища пішов служити в армію. Його служба тривала  у Шепетівці півтора року. Під час служби набув військову спеціальність – навідник гранатомета.  Повернувшись із армії , одружився і  працював  по місцю проживання - у Здолбунові вчителем музики.  Сімейне життя не склалось, тому через два роки ( у2000 році) повернувся додому у село Зарічне, забрали пайові наділи і зайнявся фермерським господарством разом з батьками та  братом Олександром.  Вся відповідальність за ведення господарства лягла на Іванові плечі:сіяли зернові, садили буряки, картоплю. Придбали техніку для обробітку землі. Найбільше любив займатися бджільництвом. Розвів пасіку із сорока сімей,  зробив майстерню по виготовленню вуликів,планував збільшувати  сім'ї. Після його смерті всі бджолосім’ї загинули. Батьки зараз відновлюють синову улюблену справу.

     Коли випадала нагода відпочити у свято разом з братом (грав на гітарі) та його дітьми, влаштовували сімейні виступи або вистави для батьків, сусідів та родичів. Любили співати патріотичні пісні. Найулюбленіші «І знову хмари наступили», «Там під Львіським замком».  Завжди був спокійний, врівноважений, ніколи не підвищував голос.  Як говорить Саша,  Іван був дуже добрий та совісний, «погане слово і ворог навряд чи сказав би про нього», вони були один для одного підтримкою та опорою, ділилися всіма радостями та бідами.

     Разом з братом і друзями пройшли Помаранчеву революцію у 2004 році та Майдан. На Майдані був неодноразово з Калінчуком М., Кондрасем М., Савчуком Д.Ф.

 Коли  18 лютого Євген Онищук

  закликав усіх не сидіти вдома, а їхати на Майдан, він за годину зібрався і за шість годин був у Києві. Після повернення розповідав брату, як навколо падали вбиті та поранені, а він допомагав чим міг. Дуже пригнітила його звістка про захоплення  Криму «зеленими чоловічками». Рвався в Крим,записався добровольцем, говорив: «Прийде повістка - зразу піду». Довго чекав, а потім сам поїхав у військкомат. 8 серпня Івана Сову відправили на навчальний полігон в місто Яворів. Він навіть не проходив медкомісію, а звідти його хотіли відправити назад додому ( в нього не було два пальці на руці). Іван 

відмовився і сказав: «Відправте додому чоловіка, з яким я служу. Йому 55 років,у нього сім’я і він хворий, а я залишуся». Молодший сержант Іван Сова служив  у 80 аеромобільній бригаді навідником гранатомета. Підготовка була сильна. Навчання мало тривати до початку вересня, але після наступу «сепаратистів» 28 серпня їх бригаду відправляють на схід. 30 серпня вони зупинилися біля міста Металіст, недалеко від Луганська, і там їх вперше обстріляли. В цей день Ваня  в останнє зателефонував до мами, привітав її з Днем народження. Наступні дні він зв’язувався по декілька хвилин тільки з братом, а той вже телефонував до батьків. Коли 2 вересня Іван зателефонував до Саші, то сказав: «Запах війни я  вже відчув добре». А 4 вересня вони розмовляли два рази по п’ять хвилин, тому що він був на передовій перед позиціями сепаратистів і там добрий був зв'язок. Останній раз він телефонував 5 вересня в 5.30 ранку і сказав: «Нас  мали вивезти вертуни,  але не вивезли,хоч би не попасти в оточення»,  повідомив, що два дні не буде на зв’язку.  І рівно через 12 годин о 17.30 Іван Сова загинув у бою, коли 80 аеромобільна бригада у складі 97 бійців на шести БТРах та двох танках (одного БТРа підірвали, не заводився) вирішила вирватись із 

оточення.  

Як  згадували його  бригадні друзі, що« вони ішли на пролом». Знали,що там може бути засада, тому що в 11.00 на цій же трасі розстріляли групу «Айдар». Викликали артилерію - ніякої відповіді. Тоді зі слів командира «хлопці попрощалися очима один з одним» і вирушили в дорогу. Бій був важкий, проти них виступили близько  300 сепаратистів. Іван мужньо тримався,вистріляв 16 магазинів. Разом з ним, на одному БТРі був Іван Лемещук із Ситного. Він загинув від першого удару гранатомета, а від другого загинув Іван Сова.

Хлопці із бригади декілька разів відвідували  батьків Івана. Командир Ігор Бездух говорив про Івана: «То мої очі».

2 серпня 2015 року - в день ВДВ відкрили меморіал на території частини, на якому золотими літерами вписані дев’яносто  чотири герої 80 аеромобільної бригади, які загинули під час АТО.

А також меморіальну дошку відкрито  у Козинському колегіумі, де навчався Іван. Відкриття меморіальної дошки.

Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі у Збройних Силах України наш земляк, житель села Зарічного, молодший сержант Сова Іван Васильович, нагородений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно)

Вічна слава героям!