Меню сайту

Дзвін крізь десятиліття

     Свято-Покровська церква в Козині – одна з найгарніших культових споруд у районі. Вивершена й освячена вона в 1936 році. Тоді парафія нараховувала до 5 тисяч чоловік, адже, крім Козина, охоплювала Тарнавку, Гранівку, Глинянку, Дубини, Савчук, Пасіки, Курсики, Іващуки й Старівку (Старики).
Найперша церква, яку пам’ятає історія, була тут маленька, дерев’яна, на честь Вознесення Господнього. Переказують, що в тридцятих роках XIX століття вона згоріла. Після цього парафія декілька років залишалась без храму, і служба Божа відправлялось на цвинтарі, коло дзвіниці, - аж у 1838 році православним було віддано для користування мурований недіючий костел, котрий раніше нібито був протестантською кірхою, яку збудували ще Фірлеї.
     У роки Першої світової війни ця пристосована церква була цілком зруйнована, так що ремонтувати її виявилося неможливим. Та й обставини, пов’язані з приходом до влади польського режиму, тому ніяк не сприяли. З 1932 року парафія остаточно залишилася без церкви.
     Православні вирішили взятися за спорудження нового храму. Цю роботу очолив протоієрей Федір Борецький, настоятель, а згодом його наступник Андрій Петровський.Церква була освячена з двома престолами, - головним на честь Покрови і придільним на честь великомучениці Варвари (на хорах). Будівля обійшлася більш як у 40 тисяч злотих. За традиційною формою вона хрещата, досить світла, іконостас перенесено з мурованої церкви, але значно поновлено. Стіни прикрашені давніми образами.

Освячення храму відбулося за участю архієпископа Алексія 4 жовтня 1936 року. Напередодні о шостій годині вечора він «зі славою», при численній кількості людей і духовенства, прослідував до будівлі на всеношну. При вході його привітав із хлібом-сіллю церковний староста, а всередині – настоятель.

Малюнок Власа Надчицького Почалася відправа. Владика виходив на полієлей в оточенні численного духовенства й помазував богомольців святим єлеєм. У неділю зранку відправили утреню, на якій читався канон відновлення Єрусалимського храму, а потім було відслужено водосвяття. І ось пролунав дзвін. Християни все
йшли і йшли. Погода стояла сонячна. Почалось урочисте входження владики до церкви. Дорогу встеляли квітами-зеленню.

Служба в основному проходила в закритому вівтарі та ґрунтувалась на освяченні престолу Божого. Посвятили жертовник. Стіни храму окропили святою

водою й помазали миром. Хори співали псалми.

Літургія служилася за співучасті 15 священників, архідиякона та двох дияконів. Виступаючи з повчальним словом, архієпископ зауважив: «Історичні обставини склалися так, що в Козині в сімнадцятому столітті дво десятки років перебувала чудотворна Почаївська ікона Божої Матері, благословляючи містечко до християнського життя. Це вона допомогла парафіянам здолати фінансові труднощі і несприятливі політичні обставини.» Разом з тим зазначалося: «На наших очах у Совітах (тобто в СРСР) за гріх безбожжя Господь відняв благодать свою від храмів, і там величезні храми занепали, загинули для молитви».

Проголосили проповіді й священики Мисаїл Тарнавський та Хрисанф Яворський (другий під час хресного ходу й на кладовищі).

З тих пір минуло багато років. Старожили ще, певно, пам’ятають зі своїх дитячих вражень цю важливу подію. Велично підноситься у центрі Козина храм, несучи духовність усе новим поколінням сельчан, зберігаючи добру пам'ять про тих, хто потурбувалися про його спорудження.
Використані в цій статті факти взяті з журналу «Церква і нарід» (1936 рік, ч.21). Двотижневик видавався в Кременці Волинською духовною консисторією.

Георгій Костюк

вчитель-пенсіонер

житель с.Козин

Block title

Календар

Фотоальбом