Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 26.06.2017, 15:20







Меню сайту


Опитування
Висловіть своє ставлення до ЗНО
Всього відповідей: 123


Чат


Погода
Козин 

ІСТОРІЯ МОЄЇ ШКОЛИ(початок)

Екскурсія по школі



Школа! В ній лунає рідне слово,

В ній надія на обнову,

З неї виллється мов море

Струя світла у простори…

Рідний край, свята козинська моя земле. Що може в світі бути дорожче за тебе? Перегортаю сторінки історії задумуюсь над долею України, свого народу.

Моє село Козин розташоване в невеличкій низині, біля якої протікає річка Пляшівка. Воно має багату, повну драматизму і сподівань  історію. Перші згадки про Козин сягають 1488 року. Хто тільки не володів селом… і пані Федька, і граф Казимир Тарнавський, і російський боярин Гринько Козинський, і литовський князь Андрій Фірлей…

Створення сайту

Історія народу – це верстова дорога, яка веде від сивої давнини до сучасності, а освіта є невід’ємною складовою частиною людської історії, вона вбирає в себе тисячолітній досвід і є визначальним чинником дальшого поступу суспільства.

Усе навкруги починається із школи, а в школі – із учителя. А яка ж доля судилась нашій школі і рідним вчителям?

Перегорнемо короткий нарис «Историко-статистическое описание церквей  приходов Волынской епархии»  написаний викладачем Волинської духовної семінарії М.І.Теодоровичем і виданий у 1889 році, і знаходимо перші згадки про зародження освіти в рідному селі (тоді містечко Козин). «В 1886 году было открыто здесь, в местечке сельское училище по приговору четырех волостей, после благодарственного молебна об избавлении жизни государя императора Александра II от угрожавшей ему опасности, и  по числу сорока четырех сельских старост постановлено было, чтобы каждый староста из своего села высылал сюда одного мальчика из сирот для обучения, а также чтобы со всякой души этих 4 волостей было взимаемо по 10 копеек и хлеба для продовольствия учеников: таких  мальчиков обучалось действительно 44 на общественном содержании, а остальные на собственном.

Всех учеников было около 70 человек. Заслуживает внимания, что один из обучавшихся в Козинской школе – сын беднейшего крестьянина Никитичь Кравчука, по выбытии из школы и по увольнении обществом из крестьянского сословия, получил должность судебного пристава, а в настоящее время состоит в Подольской губернии Мировым посредником. С 1 августа 1890 года, по случаю расчленения волостей, училище это передано в Минар П.Р. (Министерство народного просвещения).

И стало народным однокласным училищем, с жалованием учителю от казны – 150 рублей и от общества – 180 рублей в год. Законоучителю от казны 50 рублей и от общества – 50 рублей в год: на учебные пособия – от казны 26 рублей и от общества 26 рублей в год и на содержание школы 199 рублей от общества в год.

Кроме того, с октября 1883 года в разрешения Киевского учебного округа открыты в зимнее время вечерние собеседования для взрослых прихожан и производятся по очереди законоучителем и учителем школы.»

Ось де витоки освіти в нашому селі історія українського народу, його розвитку складається з ось таких розрізнених, часом забутих дат, подій та прізвищ і тягнеться в глибину сторіч. Дотик до історії, розуміння подій допоможе нам сьогодні вижити, зберегти стрижень традицій, культури, мову.

Створення сайту

Перші 44 хлопчики-сироти і ще 26 хлопчиків з інших сімей, яких старости направили сюди, в Козинське  однокласне училище. Та нажаль, прізвища їх невідомі. Нам відомі лише імена учнів, які навчались у 1910-1920 роках, їм на сьогоднішній день виповнюється 80-90 років.

Микола Ігнатович Козак, житель села Козин, який навчавсь в цьому училищі в 1916-1918 роках, поділився своїм спогадом:

-            Батьки привели мене в школу тоді 4-класну, коли виповнилось 7 років. Козин був прифронтовим містечком, адже йшла Перша світова війна. Тож нерідко траплялося, що заняття на декілька днів переривалися. Школа знаходилася в старому, непристосованому приміщенні. Наскільки я пригадую, було всього два вчителі, які викладали українську і російську мови, арифметику, закон Божий, природознавство, співи. Діти сиділи за партами 4-5  годин із невеликими перервами. Оскільки було тільки дві класні кімнати, то першим і другим, третій і четвертий класи навчалися разом.

Закінчив я всього-на-всього два класи і пішов допомагати батькові по господарству. У нього було 8 гектарів землі, пара коней, корови, свині, птиця. Проте навіть початкова освіта допомогла мені в житті багато. Я навчився читати, рахувати, знав основи релігії. То ж думаю, що і теперішнім учням не варто нехтувати настановами і порадами вчителів.

Школярських днів нам не забуть ніколи,

Не проказати їх, не проспівати,

Як біголи з торбинками до школи

У грізний рік, у славний рік двадцятий.

Забувши сміх, і примовки, і жарти

Ми слухали, схилившися на парти.

У 1922-1923 роках навчався в Козинській школі Микола Давидович Костюк. Згадуючи свою школу, він розповів:

-            У цей час Козин, за умовами Ризького мирного договору, окупували поляки. То ж відразу були внесені зміни і в навчальні програми. Зокрема, замість російської розпочали вивчати польську мову. Але всі інші предмети викладали українською. Освіта була необов’язкова: хто хотів, той і відвідував школу. Після закінчення другого класу батьки мене забрали господарювати. Батько сказав: «Хіба ж ти, синку, з науки хліб матимеш? Він дістається важкою працею.»

У нашій сімї було 10 чоловік, а обробляли ми  5 гектарів землі, проте 1-3 класи закінчили усі. Важко було. Однак тим, хто не встигав у навчанні, призначали репетитора. Звичайно, за окрему плату. У той час у селі була ще одна школа – єврейська. Розміщувалась вона в окремому приміщенні, і уроки проводили зовсім інші вчителі.

Петро Сергійович Олієвський, Іван Михайлович Василюк, Григорій Васильович Синицький … , навчалися у школі в 1930-1944 роках. Згадка про неї І.П.Олієвського.

-            У 1931 році на місці нинішнього дитячого садочка польська влада збудувала школу. Вона вже була більш пристосована до вимог освітян, ніж попередня. Численні класні кімнати опалювалися з коридору, що створювало додаткові зручності і учням, і вчителям. Були також спеціалізовані класи, підсобні приміщення. Столярна майстерня. 


В класі було 30 учнів – близько 20 українців, решта – поляки та євреї. Викладання велося польською мовою. Щоправда,  в розкладі був і урок української мови. Проте, він був необов’язковим, тобто факультативним, тому поляки, які з нами навчалися, його не відвідували. Українці ж, як правило, ходили всі, вивчали разом з нами українську мову і євреї. На жаль нам не викладали літературу.

Взагалі, все українське утискалося. Історія України вивчалася як складова частина історії Польщі. До українських учнів учителі ставилися більш різко, хоча не пригадую випадків відвертої несправедливості.

Створення сайту

Навчання в школі розпочиналося о 9 годині, як і сьогодні, уроки тривали по 45 хвилин. За перше запізнення покарань  не було, а вже за друге запізнення доводилося приходити в школу з батьками. На дуже високому рівні була дисципліна. У всіх учнів була однакова шкільна форма. Господарську частину школи обслуговували тільки двоє людей. Вони ж приміщення прибирали і взимку опалювали його.

Учням, які навчались на «добре» та «відмінно», для прогулянок та розваг видавали лижі, ковзани, або санки. Це був ніби урок фізичного виховання. Уроки трудового навчання проходили, як правило, в столярній майстерні.

Здобували освіту в школі понад 500 учнів. У 1-4 класах було 3-4 паралельних. І в кожному не менше 30 дітей. Вчителі в переважній більшості були поляки, дуже рідко траплялися українці, адже в такому разі вони змушені були приймати католицьку віру. Єдиним таким вчителем у нас був Іван Іванович Зіневич, сам родом з села Боремля (нині Димидівського району), в який, як не парадоксально,  викладав польську мову. Дисциплінованість, суворість, охайність – ці риси були притаманні всім вчителям. Їхня заробітна плата становила 270-300 злотих.

Навчання було безкоштовним, але щороку всі учні сплачували вступне мито. Воно становило один злотий. Дітям з бідних сімей обов’язково давали безкоштовні обіди. Всі інші харчувалися, кому як виходило. За власні  кошти доводилося купувати підручники. Писали чорнильними ручками.

Дуже рідко випускники продовжували навчання в інших освітніх закладах. З моїх однокласників ніхто нікуди не вступив – розпочалася Друга світова війна.

І ось ще один спогад тих далеких шкільних років. Іван Михайлович Василюк навчався в школі в 1935-1944 роках:

-          Найбільше запам’яталося те, що педагогічний колектив дуже сумлінно і відповідально ставиться до своїх обов’язків. Це стосувалося  вчителів усіх трьох періодів мого навчання в школі – польською (1935-1939 рр.), радянського (1939-1941 рр.) і німецького (1941-1942 рр.).

Пригадується, як із встановленням у 1939 році радянської влади ускладнилась навчальна програма,  особливо за рахунок точних наук. Учителі почали викладати українською мовою. У ті часи до сьомого класу перевідних іспитів не було. Як і сьогодні, в школах були контрольні, самостійні роботи. Учні писали диктанти, твори, перекази.

До речі, школа під час окупації функціонувала ще рік тільки завдяки, як на мою думку, активній підтримці її українськими патріотами. Всім відомо, яка паніка і безладдя творилися на наших землях на початку Великої Вітчизняної війни. Проте, восени знайшлися люди, які відшукали вчителів і організували навчання. Воно продовжувалось українською мовою, тільки збільшилась кількість годин для вивчення німецької. Я добре запам’ятав прізвища двох директорів: пан Кійовський та пан Мончинський. На уроках траплялося таке, що 5-10 хвилин вчителі використовували для інформування політичних подій  у країні. Позанавчальне життя учнів школи обмежувалося участю у релігійних та державних святах. На мою думку,  саме школа дає дітям певний культурний рівень, навчає спілкуванню, що й має бути ознакою цивілізованої держави.

Створення сайту

Пам'ять учнів 1910-1940 рр. зберегла дитячі і юнацькі враження про роки навчання, про приміщення школи, обладнання класів, про вчителів, які дали їм знання, прищепили любов до книжок, пошану до  культури, до людей. На їх долю випали важкі роки випробувань першої і другої світових  воєн, поневірянь на роботах у фашистській Німеччині, тяжких буднів відбудови народного господарства у повоєнні роки.

У 1949 році Козинська школа стає середньою. У ній навчалися юнаки і дівчата майже з усього тоді Козинського району. В ті часи директором понад десять років був Василь Тимофійович Рибак, людина високої культури і вимогливості.

Про рідну школу, про милий серцю край, про шкільні роки, про друзів-товаришів, з якими вчився, дружив або просто зустрічався і, перш за все, про тих знаменитих людей, які нас вчили і наставляли на правильний шлях, у мене (Ананія Грановського) залишилися самі приємні, самі добрі згадки. Ті високі якості відповідальності, справедливості, уваги і доброти, які проявляли наші вчителі породжували в нас почуття наслідування, бажання бути кращим і чому-небудь навчитися. Школа визначила нашу долю, дала нам необхідні знання, в цілому дала все те, що дозволило відчувати себе нормальною людиною в будь-яких випадках, серед різних людей і обставин, що зустрічаються на життєвому шляху.

У  підтвердження якості роботи педагогічного колективу нашої школи можна навести один приклад: нашим чотирьом випускникам 1951 р. (Максимюк В.В., Рожанський В.Н., Шевчук В.М. і Грановський А.В.) довелося вчитися в одному військовому навчальному закладі, де всіх признавали кращими слухачами і трьох випустили з дипломами з відзнакою.

Ми гордились і гордимось нашою рідною школою і при зустрічах згадуємо добрими, теплими словами школу і тих людей, які давали нам знання, а разом із знаннями віддавали і частину свого серця. Перед їх працею в надзвичайно важких воєнних і післявоєнних життєвих умовах, перед їх добрими справами, перед їх авторитетом я схиляю свою сиву голову і хочу від чистого серця побажати, щоб те добро, яке вони робили для нас, повернулось добром до них і їхніх близьких. Я не називаю імен, щоб не пропустити кого і не образити, але скажу тільки, що керував у ті далекі часи прекрасним колективом школи шанований всіма Василь Тимофійович Рибак. Щастя йому і здоров’я!

У ті роки в школі була створена художня самодіяльність. Керівником її була п.Валентина Усенко, баяністом п.Головко.

А ось спогад Петра Мельника випускника 1955 року: «Той час, час моєї юності, залишається пам’ятним тим, що освіта, яка мала відкрити дорогу в майбутнє для кожного з учнів, була особливо нелегкою і перш за все тому, що доводилось багато сил віддавати, працюючи вдома по господарству, оскільки завдяки йому утримувалась вся сімя. Отож, долаючи фізичну перевтому і довгі версти, а до школи доводилось йти пішки 15 км, напівголодні, але одержимі вірою в краще майбутнє, ми, учні 50-х, здобували освіту.

Пригадую наших дорогих вчителів. Вони відрізнялися тим, що намагались якомога краще донести до нас знання, якими вони самі володіли, їх відрізняла особлива відданість вчительській професії.»

В 1951-1952 рр. біля школи був посаджений фруктовий сад, який частково зберігся до наших днів. Очолював посадку цих дерев директор школи. Учні приносили молоді саджанці з дому і в позаурочний час займалися посадкою дерев. В школі були засновані драматичний і хоровий гуртки. Засновником драматичного гуртка була Іваніна, потім вчителі російської мови та літератури  Рибак О.С. і Стилик К.А., а хорового – Усенко В.

Створення сайту

На території школи були дослідні ділянки, на яких кожен клас вирощував певну культуру. Учні під час навчання і в період літніх канікул обробляли і доглядали за ними. В осінній період школярі збирали врожай і здавали в шкільну їдальню.

Продовження див.


Форма входу
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Годинник
Фотоальбом
Друзі сайту
Державна бібліотека України для юнацтва





















Copyright MyCorp © 2017