Сім'я Тихона Кондрася була великою — дев'ятеро дітей, отож господар і його дружина Горпина працювали не покладаючи рук. Мали п'ять гектарів землі, коні, корови. Прагнули, щоб діти здобули освіту, самі стали господарями. А ще Тихін Кондрась був хорошим столяром. Зверталися до нього за допомогою і жителі Курсиків, де він жив, і люди з навколишніх сіл. Запрошували на будівництво хат, клунь. Як сини підросли, а було в сім'ї сім хлопців, почав батько їх вчити різним ремеслам. Михайло та Василь зацікавилися столярством, а найстарший Іван став шевцем. Незабаром одружились. Інші — Яків, Федір, Олексій, Степан – були ще малими, а тому допомагали по господарству, вчилися. Отак би жити і жити, але помер батьки і псі господарські турботи лягли на плечі старших синів. Нелегко доводилося братам, та взаємодопомога, добра порада давали сили. З часом життя увійшло в свою звичну колію. Коли розпочалася друга світова війна, Іван, Михайло та Василь служили в польській армії. Як відомо, поляки не зуміли організувати спротив гітлерівцям, а тому їхні розрізнені війська врешті-решт розпалися. Брати Кондрасі різними шляхами повернулися додому. А тут уже нові господарі — з червоними зірками. І нові порядки. Незабаром сколихнули села Козинського району нічні арешти, виклики «підозрілих елементів» у міліцію, свавілля колективізації. У сім'ї знали з розповідей, як живеться під більшовиками на Великій Україні, чули і про голод, і про Сибір, а тому не стали хлопці випробовувати долю. Сказали матері: «Хто хоче, той нехай живе під новою владою, терпить її, а ми не будемо», — і перейшли на територію Польщі. Там зацікавилися діяльністю ОУН, запалилися ідеєю української державності і невдовзі без вагань вступили на важкий шлях визволення своєї батьківщини. Повернулися у рідні місця після приходу німців, надіючись на їхню лояльність до проголошення самостійності України. Однак сподівання не виправдалися, фашисти в українському питанні виявилися такими ж, як більшовики. Шістнадцятирічну Галину Кондрась забрали в Німеччину на роботи. Двічі направляли і Якова, але йому щоразу вдавалося втікати. Почувши про створення українського повстанського війська, брати налагодили зв'язок з лісовими месниками, а незабаром Іван, Михайло, Василь, Яків та Олексій стали вояками УПА. Їхні підрозділи діяли на теренах південної Рівненщини. Михайло мав хорошу школу польської армії, а тому його призначили сотенним. Часто наражав себе на небезпеку, ризикував життям, через те додому не раз доходили вістки про його смерть. В одному з кровопролитних боїв з чужинцями автоматна черга пронизала Михайла. Залишився живим тільки завдяки своїй дружині Ользі, яка пліч-о-пліч з ним тримала в руках зброю і всюди йшла за чоловіком. З історії нам відомо, що відділи УПА вели бої не тільки з німцями, але й поляками, які підтримували каральні акції фашистів. У такій ситуації, у 1943 році, біля своєї хати загинув Василь. Після його смерті брати майже не приходили, а зв'язок з ними підтримував наймолодший — Степан, який, до речі, зараз мешкає в Курсиках Радивилівського району. У 1944 році, коли з Червоною Армією на нашу землю повернулась диктатура Сталіна, визвольна боротьба розгорілася з новою силою. У тому ж році не стало ІВАНА ТА Якова, Їх оточили енкаведисти між селами Бригадирівка, Курсики та хутором Острівок. Усвідомлюючи безвихідь свого становища, брати вирішили вмерти, але не здатися ворогам. Після війни НКВС створив винищувальні загони для боротьби з підрозділами УПА. На засідку натрапив Олексій. Довго відстрілювався, але сили були надто нерівні... З Кондрасів в УПА залишався тільки Михайло. У 1947 році його видав зрадник. На околиці Березинів енкаведисти поранили Михайла в ноги. Доки міг відстрілювався. Спалив документи, останню кулю залишив собі. Так п'ять братів Кондрасів пожертвували своїм молодим життям, не бажаючи віддавати рідний край на поталу чужинцям. Хотілося б, щоб поряд з меморіалами односельчанам, які полягли на фронтах війни, з'явилися таблиці з іменами тих, хто відстоював гідність свого народу, влившись у ряди УПА. У списку цих імен мають бути і такі:

Кондрась Михайло Тихонович,

Кондрась Василь Тихонович,

Кондрась Іван Тихонович,

Кондрась Яків Тихонович,

Кондрась Олексій Тихонович.