У липні 50 року козинські емгебісти зробили велику облаву по полях поблизу села Боратин. Вони натрапили на постій надрайонного провідника ОУН Дубенщини підполковника Юрія Дзецька - Грозу - Степана. Разом з ним були його охоронець Дмитро Давидюк і зв'язкова Ліда Перій. Вони втікали, все далі заглиблюючись у кукурудзяне поле. Над ними кружляв, як крук "По - 2", висліджуючи повстанців. Емгебістам вдалося оточити їх. Вони за всяку ціну хотіли взяти підполковника живим. Повстанці ще деякий час оборонялися у надії вирватися з оточення. Коли зрозуміли, що марна справа, відібрали собі життя, щоб не потрапити у руки ворога. А 6 липня 1951 року емгебісти вторглися до хати Йосипа Павлюка, який залишився уже без зв'язку і побратимів. У хаті мешкали його дружина Надія з дітьми. Емгебісти перекопали домівку, думаючи, що Павлюк - Доктор має криївку в землі. Йосип ховався по сусідству в батьківській хаті. Там мешкала лиш мати, бо батько вже помер. Криївка була зроблена в одному з причілків. Не знайшовши Доктора вдома, емгебісти звернули до батьківської хати й почали обмацувати всі кутки. Кілька з них полізли на горище, а інші оточили хату. Після довгих пошуків виявили Йосипа. Відбиватись було в цій ситуації небезпечно, бо загинули б його рідні, яких емгебісти завбачно привели сюди. Вони попалили б і хати. Йосипа вивели на подвір'я, де стояла його перелякана сім'я. Один з емгебістів підбіг до дружини й сильним даром кулака в обличчя вибив жінці кілька зубів, за те що Надія відразу не сказала їм, де ховається чоловік. Її залила кров, налякані діти заголосили, притиснувшись до матері. Кати зв'язали Павлюку дротом руки за спину. Начальник райвідділу КГБ Бурмістров разом із начальником міліції та ще одним нападником вивели його на город у жито, поклали Йосипа силою ницьма а землю і почали бити грабовим дрючком. Вони вимагали в Павлюка зізнатися, з ким мас зв'язок і чи мав його з провідником Грозою. Такого зізнання Йосип не міг зробити, бо за це покарають всю сім'ю. тому вирішив краще вмерти від тортур аніж зізнатися. Зрозумівши, що нічого не доб'ються від Павлюка, емгебісти завезли його з дружиною в Козин і помістили їх окремо в штрафізолятори. Після дводенного допиту Надію відпустили додому, а Йосипом зайнявся ст. Лейтенант Щеглов. Після попереднього слідства Павлюка відправили у рівненську слідчу тюрму. Слідчий Щеглов, а потім і Капкін мали машинописну брошуру підпільного видання ОУН, якій була стаття Павлюка, підписана псевдом " Доктор", про роботу господарчої референтури Дубенського надрайону за німців. Йосип підтвердив, що керував за німців цією роботою, але приховав свої зв'язки з підпіллям після війни, а також категорично відмовився від свого другого псевдо. Капрін привів на очну справу його трьох земляків. Голова сільради Березинів Улян Мудрик брехливо заявив, що однієї ночі бачив Павлюка разом із Грозою у себе на подвір'ї. Тоді, мовляв Гроза погрожував йому карою з співпрацю з органами МГБ. Козинець Грицько Павлюк стверджував перед слідчими, що знає Павлюка як націоналіста ще юнаків. А Степан Берлінець сказав тільки, що знав Йосипа по роботі в козинському райфінвідділі ще до війни, а чим той займався потім, той не відає. Павлюку вперто шили зв'язок з Грозою.
Могила Дзецька
