Я народився в 1930 році. Мої батьки родом з Теслугова, переїхали в Старики у 1930 році, де я і народився. Батьки купили 12,5 десятин землі. Я мав ще старшого брата Миколу та сестру Катерину. Мій брат Микола був учасником руху Опору. Він закінчив Козинську школу, воював на фронті, визволяв Берлін. Потім дивізію, в якій служив Микола перевели під Ленінград. Звідти він втік і пішов у ліс, де був його двоюрідний брат - Дмитро Давидюк з Теслугова.Вони агітували молодь, щоб вступали в організацію, знищували енкаведистів, розповсюджували листівки. Я пам’ятаю, як вночі він приходив до мене - один раз з автоматом, другий раз - з кулеметом. Я мав гранату (репанку) віддав йому. Микола дуже зрадів такому подарунку. Сестра моя була зв’ язковою в бандерівців. Одного разу він прислав мені записку, що до мене прийде молода дівчина. В записці писав: “Нічого не питати, не розпитувати, завести в Білогородку по адресу”. То була середа, базар в Козині. Я одягнувся, пішов попереду, а вона за мною. Це була Ліда Пирій, зв'язкова і дружина Юрія Дзецька-Грози з Добриводи Одного разу в 1945 році мене викликав в Козин начальник КДГ – Бурмістров, а допитував його замісник Коршунов. Коршунов приставив до голови пістолет запитуючи:” Де брат Микола ”.Тоді начальник Бурмістров вирвав у нього пістолет та вигнав його, а мене відпустив. Брат Микола загинув в 1949 році в с. Стариках. Разом з побратимом вони прийшли до хати Гедземи (він їх видав). Хлопців оточили червоноармійці і вони самі пострілялися, щоб не здатися в полон. Де поховані невідомо. Їх тіла забрали в Козин в НКВД ,тут вони лежали 2 дні, а згодом їх закопали невідомо де. Прибиральниця, яка там працювала, через багато років показала три верби, під якими поховали загиблих, можливо. Сестра Катерина, яка була зв’язковою в бандерівців була заарештована та відправлена в Рівненську тюрму. Тут її протримали три місяці і відправили на Соловки. Мама поїхала до неї в Здолбунів та в Підлужжі машина перекинулась і маму забило на смерть. З Соловків сестру відправили в Красноярський край, а після смерті Сталіна на поселення в Іркутську область. Тут вона зустрілася з своїм дядьком Віктором та його дочкою Ганною. Вони були вивезені за участь у русі Опору. Чоловік Ганни Григорій був начальник служби СБ по Вербському району. Під час боїв його захопили і пораненого забрали в полон енкаведисти, вилікували і повісили в Рівненській тюрмі. Багато людей допомогли оунівцям, але були і зрадники. Як же склалася ваша доля? Я залишився сам. Пішов працювати в колгосп заступником голови. Землю та все устаткування забрали в колгосп. На квартиру до мене прислали (брянських), які нічого мені не платили та ще й користувались землею. Виїхати не можна- нема паспорта. Плевако Василь - начальник паспортного стола (добре знав мого брата Миколу) зробив мені паспорт, завіз в Дубно і сказав: ” Їдь, то залишишся живим”. Я жив в Миколаївській області, згодом переїхав в Ростов- на- Дону де і працював.
сiм`я Дивидюка Миколи та Дмитра
