Дослідження 2.Батьки згадують
Батьки поета згадують.
Змалку Гриць був навчений працювати. Почав писати ще з восьмого класу. Батьки, які на той час працювали в колгоспі, мали дуже малі заробітки - 10 копійок на трудодень. Крім того, обкладались великим податком, і часто траплялось так, що зароблених грошей не вистачало, аби сплатити цей податок (а на другий місяць потрібно було погасити борг і знову внести податок).
Під час навчання в 10-11 класах Грицько в колгоспі села Козин (тодішнього Дубенського району) брав для обробітку гектар цукрових буряків. Заробив 60 кілограмів цукру, який приніс додому, а на зароблені гроші найняв музику на випускний вечір.
- Коли ми, - згадують батьки, - ходили в школу на батьківські збори, то одна вчителька кожного разу запитувала нас, чому ми дозволяємо Грицькові щось писати і так багато читати. Щоразу говорила, щоб ми заборонили... Але він писав... І ми не боронили... Напише щось - завжди їде в Дубно чи Рівне. Грицько дописував до газет, а гонорари витрачав на книги і на поїздки. Ми йому казали, щоб купив хороший одяг, але він відповідав, що його одяг непоганий і досить з нього такого...
Після закінчення одинадцяти класів Грицька відразу прийняли викладати історію в школі села Жабокрики (сьогодні село Довгалівка). Пізніше був секретарем комсомольської організації колгоспу в селі Теслугів. Після цього працював у Червоноармійську. Через трохи поступив у Львівський університет. Там і познайомився з майбутньою дружиною, яка і зараз проживає у Львові з сином Тарасом та дочкою Соломією.
Спочатку Грицеві заборонили виїжджати за межі Львова... Не маючи змоги видати свої вірші, він впорядкував їх у рукописну книжку, яку розмножив тиражем 8 екземплярів і подарував своїм товаришам.
Згодом стали помічати, що за їхнім будинком на Погулянці, 35 ведеться спостереження. Коли у Львові заарештували Чорновола (хто він, батьки не знають), то в його домашній бібліотеці знайшли і Грицькову самвидавську збірку. Відразу прийшли і влаштували у Гриця обшук. Нічого не знайшовши, забрали друкарську машинку.
- Якось одного разу, - згадує Марія Кузьмівна, - приходжу з роботи (була на полі біля картоплекомбайна), дивлюся - біля двору стоїть машина. Зрозуміла зразу, чого приїхали. Заходжу в хату, а вони уже риються в книжках...
Тільки згодом стало відомо, що в цей час у Львові Грицько був арештований. Приводом, напевно, послужило те, що одна з його рукописних книг потрапила за кордон, і була там видана.
Довго порпалися в книжках і, знову нічого не знайшовши, забрали батька і повезли у Львів. Там влаштували побачення з сином і всіляко старалися їх обох скомпрометувати. Дуже мужньо в цій ситуації повелась дружина Грицька. Вона відразу пішла у відповідні інстанції з вимогою про звільнення чоловіка і свекра.
З того часу життя стало неспокійним. Постійні обшуки і чатування уже не маскувалися, а проводились із прямою метою "щось" знайти.
Розповідає матір Г.Чубая Марія Кузьмівна:
- Приходжу одного разу з поля, вся в пилюці. Бачу - біля двору стоїть легкова машина. Відразу здогадалась, що знову приїхали обшук робити. Але що вдієш, іду. До своєї ж хати! А тут і господар повернувся з поля. Я мало не плачу, але пересилюючи себе, кажу до нього: "Що то за гості до нас прибули?"
Заходимо до хати і ледь не помліли. В хаті - Грицько, а з ним - ще двоє. Як пізніше з'ясувалося, із Львівського КДБ. Вони насторожено ходять по хаті, розглядають. Грицько вибрав момент, відвів мене вбік і каже, щоб говорила з ним так, аби оці "гості" менше чули. Не знаю, що й робити.
Кажу: "Зараз їсти приготую, будемо вечеряти..."
Вечеряли мовчки.
На ніч один ліг спати у кімнаті з Грицьком, а другий - у машині. Я раненько встала о четвертій годині, щоб приготувати сніданок, бо на шість треба йти на роботу. Вийшла на двір по дрова, аж тут за мною Грицько.
Питаю: "Ти куди?.."
Каже, що їздили до всіх його товаришів. А чого - промовчав.
Після сніданку Грицько нарвав яблук, ті двоє - собі, а потім просять: "Ми ще хочемо гарбузів..." (у нас на городі славні гарбузи вродили).
"Вибирайте собі", - кажу (чи я буду ще гарбузи з города нести).
Взяли по два гарбузи і поїхали. Після цього облави до нас трохи стихли.
Згодом Грицько поступив на навчання в Москву. Як їхав на екзамени, то завжди заїжджав до нас, вже у Житомир.
А в травні 1982 року ми отримали телеграму, що Грицько сильно захворів. Це було у вівторок. Ми поїхали в суботу до нього. Цього дня, 13 травня, Гриць помер. Три дні довелося добиватися дозволу на захоронення: обходили усі кладовища і на жодному не дозволяли викопати могилу. Тільки через три дні дозволили похоронити на Соховому (Сохівському) кладовищі. Похований у 21 кварталі.
Коли хоронили, то дружина поклала у кишені папір і ручку - все те, чим йому за життя не давали вільно користуватися.
Він так хотів побачити надрукованим ще хоч одного вірша. Він не раз плакав. І ми з ним не раз плакали.
Тепер кожного року 13 або 16 травня їздимо на могилу.
Через кілька років після смерті Грицька його дружину представляли до освітянської нагороди (працює вчителькою), але під час затвердження характеристики директор школи сказала, що чоловік Галини Чубай був великим бандитом, отож вона не достойна цієї нагороди. І її послухали...