Дослідження 7. Поема «Вертеп»

Дослідження 7. Поема «Вертеп»

А зараз я хочу повернутись до поеми «Вертеп» Григорія Чубая, яка стала потужним проривом крізь скам’янілу оболонку комуністичної догми і системи дійсності, яка з’явилася в словах героя голою, відкритою для свідомості одурманених людей. Працювати над поемою Грицько почав у Рівному, а завершив роботу у Львові. У свої 19 років, а то був 1968 рік, коли після «відлиги» знову потягнуло пекучими морозами тиранії. Тоталітарні правителі різного штибу і калібру легко впізнавали у строфах поеми самих себе і свої діяння:

Вирує світ, сміється, плаче,виє.
Кружляють видива веселі і сумні.
Іде вертеп, без поділу надії,
Хіба що з поділом на ночі і на дні.
Кружляє світ. Мовчить, як треба крику.
І правда топиться в брехні чи не щодня.
Невже і я впаду у нього й зникну
Безболісно, безлико, навмання?

Вертеп

малюнок учениці Воловчук Оксани "Вертеп"

У поемі ліричний герой сприймає себе, як небезпечний знак питання, який кісткою застрягає в горлі недосконалого суспільства, оманливої влади. Йому дуже тяжко давати оцінку як собі, так і суспільству, оточенню. Ця оцінка приходить у неспокої, в сумнівах, у спробах. У цій поемі автор сконцентрував і одкровення, й імпульс крику, і контраст світла, і темряви душевних переживань і страждань від усвідомлення конфлікту зі світлом зла, іноді іронією, багатозначний натяк. Картина світу, що відкрита поетом з середини, викликає не розчарування, а повернення всіх, хто не бачить її, до реальності, а відтак - до прозріння:

І пустота безмірна щогодини
Вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина,
Якщо мені від себе не втекти?!

Якщо і дням, і ночам моїм боляче!
О Боже мій, спаси і одведи
І від отих, лукаво «єсьм» глаголящих
І від отих набравши в рот води…
… О Боже мій, куди ж мені?.. Куди?..

Ззовні – у формі та образах – поема пройнята зображенням динамічно-космічного руху життя всесвіту, але згодом цей зовнішній рух перетворюється у внутрішній застій, в ілюзію:

…Ах, ця безмежно щаслива цивілізація!
Яка попри все не забуває про те, що вона є найвищим виявом всесвітнього прогресу, і рухається.
Так, саме рухається!
Пішки. В авто. У катафалку. У трамваї. І яка, рухаючись
встигає:
відвідати пивний бар,
напівголосу покритикувати позаочі свого начальника,
влаштувати скандал дружині,
розв’язати два-три кросворди…
Чуєте?!
Вона рухається!!!
Чуєте?!!

Поема, як бачимо, філософськи узагальнює зло і викриває його у всепланетарному масштабі. Її ідейний зміст не можна звести лише до викриття тоталітаризму, він значно ширший, всеохопний. Поему «Вертеп» навіть сьогодні можна сприймати як поему антиглобалістичного спрямування. Вирок зневаги в її останніх рядках – це вирок ідеї прогресу та всій цивілізації, а не лише її тоталітарному відламкові в СРСР.

Хто ж ми такі? Що буде завтра?
Куди йдемо? Вперед? Назад?
А що, як завтра динозаври
наш зустрічатимуть парад?

Тоді аж вибухне грозою
прокльон, зневіра й каяття:
- Та ми ж прийшли до мезозою
замість ясного майбуття!